Марную день на пошуки незримої
німої суті в сутінках понять.
Шалене слово загнуздавши римою,
влітаю в ніч. Слова мене п'янять.
Я — алкоголік страченої суті,
її Сізіф, алхімік і мурах.
Мої слова, у чоботи не взуті,
спливають кров'ю на її тернах.
Вони горять і валяться, як вежі.
А потім їх обмацують сліпці.
І що ж, так наче й не було пожежі -
і тільки жменька попелу в руці.
День извожу на поиски незримой
в потёмках понятийных темы гладь.
Шальное слово обуздавши рифмой,
влетаю в ночь. Слова меня пьянят.
Я — алкоголик уж казнённой сути,
её Сизиф, алхимик, муравей.
Мои слова, в сапожки не обуты,
кровят в терновнике её ветвей.
Они как башни падают горящи,
потом же их — ощупывать слепцам.
И что же — словно не было пожарищ,
а пепла горсть достанется рукам.